В одному селі жила Червона Шапочка. Дівчина гарненька, ставненька. Нижню половину її вроди облягали вичовгані джинси. Верхню — розписаний незрозумілими гаслами балахон. На голові хвацько сиділа червона шапочка. Подарунок від бабусі на день шістнадцятиріччя. За те її і називали Червоною Шапочкою
Одного разу мама каже Червоній Шапочці:
— Ось тобі пиріг, пляшка вина. Однеси бабусі. Нехай підкріпиться трохи. Старенька вона вже. Нездужає.
Як у справжній казці, бабуся жила за лісом.
— Тільки спіши, — каже мати, — поки сонечко високо. Червона Шапочка пішла.
Відійшла на таку віддаль, що не побачиш її неозброєним
оком. Сіла під кущ. Випила вино. З'їла пиріг. Дістала з потайної
кишені джинсів цигарку. Запалила, смалить і наспівує:
Ах, эта красная рябина
Среди осенней желтизны,
Я на тебя смотрю, любимый,
Теперь уже со стороны...
Як тут з кущів виходить Вовк. Стра¬шенний, величезний. Очі голодним вогнем світяться.
— А-а-а! — гаркнув. — Червона Ша¬почка! Попалася! Зараз я тебе з'їм!
Червона Шапочка озирнулася. Цвирк¬нула через густонапомаджену губу:
— Пішов геть! Шкет нещасний! Ще не таких бачила. — Дихнула Червона Шапочка на Вовка перегаром вина й тю¬тюну. Вовк очманів.
Схопила Червона Шапочка Вовка за вуха, сіла на нього вер¬хи і гукнула:
— Поїхали!
— Куди? — перелякався Вовк.
— Куди-небудь! — пришпорила боки Вовка дерев'яними пі¬дошвами своїх стукалок. І той рвонув.
Каталася Червона Шапочка на Вовкові до ранку. Вранці під'їхала до бабусиної хати. Зайшла у світлицю:
— Чао предкам!
— Дитино рідна! — сплеснула в долоні бабуся. — А ти де в таку рань тут узялася?
— Ша! — приклала пальця до вуст Червона Шапочка. — Як¬що маман питатиме, де я була, скажеш, у тебе ночувала.
— Господь з тобою, дитино! А ти хіба не з дому?..
— Дай щось пошамати! — сказала Червона Шапочка, викаблучуючись перед дзеркалом.
— Нема, дитино, — каже бабуся. — Бо я хворіла.
— Давай бабки. Пошлю Вовка, принесе зараз. Бабуся витріщилася на внучку.
— Гроші давай! — хрипко пояснила Червона Шапочка. Бабуся тремтячими руками дістала вузлика. Розв'язала. Пода¬ла Червоній Шапочці свою пенсію.
— На. Нема більше.
— Тоді я тебе з'їм! — налякала Червона Шапочка. Якраз у цей час повз хату бабусі проходив мисливець. Дивиться, біля хати лежить загнаний Вовк, язика висолопивши
і хвоста відкинувши. А з хати доноситься схлипування бабусі:
— Не маю, внучечко! їй-богу, більше не маю!.. Мисливець вскочив у хату. Напоготові рушницю тримає:
— Хто тут бабусю ображає? Червона Шапочка криво осміхнулася:
— А ти у родинні справи не вмішуйся! Браконьєр нещасний. Ось напишу на тебе скаргу, що ти вбив Вовка, обікрав бабушенцію і приставав до мене. Тоді закукурікаєш...